Одеса — місто, чия доля невіддільно пов’язана з вересневими подіями. Протягом більш ніж двох століть саме цей осінній місяць приносив містові як найсвітліші тріумфи, так і найтрагічніші випробування.
Варто зазначити, що територія сучасної Одеси має набагато давнішу історію, ніж офіційна дата “заснування” у 1794 році. Ще у XV столітті тут існувало поселення та фортеця Хаджибей, що перебувала під контролем Османської імперії. На додачу, задовго до наказу Катерини ІІ про створення нового міста, тут функціонував порт, який відігравав важливу роль у чорноморській торгівлі. Таким чином, на місці Одеси вже було життя, господарська активність і військова інфраструктура.
Деякі сучасні історики наголошують: події 2 вересня 1794 року, коли за наказом імператриці розпочалося будівництво нового портового міста, слід розглядати не стільки як заснування, скільки як окупацію існуючого поселення Російською імперією. Це питання й досі викликає дискусії серед дослідників.
Від моменту офіційного заснування до сучасних реалій війни, вересневі сторінки одеської історії відображають складний шлях багатонаціонального міста, яке завжди залишалося відкритим до світу.
Унікальність історії Одеси полягає у тому, що місто виникло не природним шляхом, а за волею імперії, яка потребувала надійного морського форпосту на Півдні. Водночас космополітичний характер Одеси, її толерантність і відкритість до різних культур робили її особливим явищем в історії України. Проте ця ж багатонаціональність часто ставала причиною конфліктів, особливо у складні періоди історії.
Народження “Перлини біля моря”
2 вересня 1794 року стало точкою відліку в історії одного з найвизначніших міст України. За наказом імператриці Катерини ІІ на місці турецької фортеці Хаджибей розпочалося будівництво нового портового міста. Вибір місця був стратегічно обґрунтованим — глибока затока, зручні підходи з моря та вигідне розташування на торгових шляхах.
Втім, важливо розуміти: на цьому місці вже існувала фортеця, порт і поселення, що мали власну історію. Саме тому частина істориків уважає, що “народження” Одеси в імперському розумінні фактично означало перехід цих земель під контроль Російської імперії, тобто — їхню окупацію.
Засновником міста вважається іспанець на російській службі Хосе де Рібас, хоча в плануванні та розбудові брали участь багато видатних архітекторів та інженерів. Французький емігрант Арман Емманюель дю Плессі, герцог де Рішельє, який керував містом з 1803 по 1814 рік, заклав основи того космополітичного духу, який назавжди став візитівкою Одеси.
Темні сторінки XIX століття
Попри свій космополітичний характер, Одеса не уникнула трагічних сторінок, пов’язаних з міжетнічними конфліктами. Вересень 1821 року приніс перший великий єврейський погром, спровокований чутками про смерть грецького патріарха Григорія V в Константинополі. Грецька громада Одеси, яка мала значний вплив у торгівлі, опинилася під підозрою у зв’язках з повстанцями.
Конфлікт швидко перекинувся на єврейську громаду, яку звинувачували у співпраці з греками. Погром тривав кілька днів, було вбито близько 14 осіб, понад 300 отримали поранення. Сотні будинків та крамниць було знищено. Ця трагедія стала першим дзвіночком про вразливість міжетнічного миру в багатонаціональній Одесі.
1859 рік приніс нову хвилю антиєврейських заворушень, пов’язану з економічними труднощами та поширенням чуток про ритуальні вбивства. Погроми тривали три дні, було пошкоджено понад 100 будинків та крамниць. Характерною особливістю цих подій стала пасивність місцевої влади, яка не вживала рішучих заходів для припинення насильства.
Вересень 1871 року ознаменувався особливо жорстоким погромом, який викликав широкий резонанс не лише в Російській імперії, а й у Західній Європі. Приводом стали традиційні звинувачення євреїв у спекуляції хлібом під час неврожаю. Погром тривав чотири дні, було вбито 8 осіб, поранено понад 100. Матеріальні збитки склали величезну для того часу суму — близько 2 мільйонів рублів.
1881 рік після вбивства імператора Олександра ІІ став роком загальноімперської хвилі погромів. В Одесі заворушення тривали три дні, було вбито 4 особи, поранено близько 100. Понад 1600 будинків та крамниць зазнали пошкоджень. Характерно, що влада знову проявила пасивність, що дало привід для критики як у російській, так і в європейській пресі.
Кульмінацією цієї трагічної серії став жовтень 1905 року (за старим стилем — кінець вересня), коли під час революційних подій відбувся найбільший погром в історії Одеси. За різними оцінками, загинуло від 300 до 800 осіб, тисячі були поранені, близько 40 тисяч осіб залишилися без даху над головою. Ці події стали однією з причин масової еміграції євреїв з Російської імперії.
Революційні потрясіння та громадянська війна
Вересень 1917 року застав Одесу в умовах революційного хаосу. Після Лютневої революції в місті боролися за владу різні політичні сили — від ліберальних кадетів до більшовиків та анархістів. Особливою популярністю користувалися есери та меншовики, які контролювали Раду робітничих депутатів.
1918-1920 роки стали періодом найбільшої плутанини в історії Одеси. Місто кілька разів переходило з рук у руки: спочатку його контролювали українські війська, потім німці та австрійці, далі — французькі інтервенти, білогвардійці Денікіна, знову українці, і нарешті — більшовики.
Вересень 1919 року виявився особливо драматичним. Армія Денікіна контролювала місто, але її позиції похитнулися після поразок на інших фронтах. У місті процвітали спекуляція та корупція, не вистачало продуктів харчування. Біженці з інших регіонів України переповнювали вулиці, створюючи додаткові соціальні проблеми.
Лютий 1920 року приніс остаточну перемогу більшовиків. Одеська операція під командуванням Михайла Фрунзе завершилася взяттям міста червоними військами. Почалася нова епоха в житті Одеси — радянська, з її характерними рисами: індустріалізацією, колективізацією та політичними репресіями.
Одеса в радянський період: між розквітом і репресіями
1920-1930-ті роки стали часом кардинальних змін в обличчі Одеси. Місто втратило свій космополітичний характер, багато представників колишньої еліти емігрували або були репресовані. Натомість розпочалася масштабна індустріалізація — будувалися нові заводи, розширювався порт, зростала кількість населення за рахунок селян, які тікали від колективізації.
У цей період Одеса стала важливим науковим центром. 1930 року було створено Одеський інститут інженерів морського флоту, розвивалися дослідження в галузі медицини та біології. Фізик Ілля Лифшиц, біолог Олександр Богомолець, математик Марк Крейн — ці та інші видатні вчені працювали в одеських наукових установах.
Однак радянський період приніс і трагічні сторінки. 1930-ті роки стали часом масових репресій. Особливо постраждали представники колишньої буржуазії, духовенства, української інтелігенції. Голодомор 1932-1933 років, хоча і не мав такого масштабу в Одесі, як у сільській місцевості, також залишив свій трагічний слід.
Одеса в період Великої Вітчизнянаої війни: героїзм і трагедія
Вересень 1941 року став переломним у долі Одеси під час Другої світової війни. 5 серпня почалася героїчна оборона міста, яка тривала 73 дні — до 16 жовтня 1941 року. Це була одна з найтриваліших оборон у перші місяці війни на радянсько-німецькому фронті.
Оборону очолював контр-адмірал Георгій Жуков (не плутайте з маршалом), командувач Одеського оборонного району. Захисники міста — військові та цивільні — проявили неймовірну стійкість. Румунські та німецькі війська, маючи значну перевагу в силах, зазнали величезних втрат.
Особливою героїчністю відзначилися морські піхотинці під командуванням полковника Якова Осипова, які утримували найважливіші позиції. Легендою стали оборонці “Дачі Ковалевського” — укріпленої позиції, яка протрималася весь час облоги.
16 жовтня 1941 року за наказом Ставки Верховного Головнокомандування гарнізон було евакуйовано морем до Севастополя. Ця операція, проведена Чорноморським флотом, дозволила зберегти значну частину захисників для подальшої боротьби.
Окупація Одеси румунськими військами тривала 907 днів — до 10 квітня 1944 року. Цей період став одним із найтрагічніших в історії міста. Окупанти встановили жорстокий режим, особливо постраждало єврейське населення. 19 жовтня 1941 року стався вибух у румунській комендатурі, після якого почалися масові розстріли. Тільки за два дні було вбито близько 20 тисяч євреїв.
У місті діяли партизанські загони та підпільні організації. Найвідомішими стали катакомбні загони під керівництвом Володимира Молодцова-Бадаєва та Сергія Тюленіна. Одеські катакомби — унікальна система підземних ходів загальною протяжністю понад 2500 км — стали надійним притулком для підпільників.
Вересень 1944 року після визволення у квітні став часом активної відбудови. Місто лежало в руїнах — було зруйновано близько 60% житлового фонду, порт, більшість промислових підприємств. Однак одесити з характерним для них оптимізмом взялися за відновлення рідного міста.
Повоєнне відродження Одеси та розквіт
Повоєнні десятиліття стали часом швидкого відновлення та розвитку Одеси. Місто не тільки відбудувало зруйноване, а й значно розширилося. З’явилися нові житлові райони, промислові підприємства, культурні заклади.
Вересень 1965 року ознаменувався святкуванням 100-річчя Імператорського Новоросійського університету (нині — Одеський національний університет імені І.І. Мечникова). До Одеси приїхали видатні вчені з усього Радянського Союзу та зарубіжжя. Університет до того часу став одним із провідних навчальних закладів УРСР, славився своїми математичною, фізичною та біологічною школами.
У цей період в Одесі працювали видатні математики Михайло Кадець, Йосип Островський, Володимир Кадець, фізики Кирило Синельников, Олексій Слуцкін, біологи Дмитро Зернов, Борис Кауфман. Одеська математична школа здобула світове визнання завдяки роботам у галузі функціонального аналізу та теорії функцій.
1960-1980-ті роки стали “золотою добою” одеського кінематографа. Одеська кіностудія випускала фільми, які полюбляли мільйони глядачів по всьому Радянському Союзу. “Д’Артаньян і три мушкетери”, “Місце зустрічі змінити не можна”, “Формула кохання” — ці та інші стрічки зніманися в Одесі та її околицях.
Незалежна Україна: нові виклики та можливості
Вересень 1991 року після проголошення незалежності України 24 серпня відкрив нову сторінку в історії Одеси. Місто стало одним із найважливіших портових центрів молодої держави, проте перехід до ринкової економіки виявився болючим.
1990-ті роки стали періодом економічної кризи. Багато промислових підприємств припинили роботу, скоротилася торгівля через порт, зросло безробіття. Водночас розпочалися процеси, які згодом принесли позитивні зміни: приватизація, розвиток малого бізнесу, відновлення зв’язків із західними країнами.
Важливою подією стало відновлення діяльності грецького, єврейського, німецького та інших національних товариств. Одеса знову почала набувати свого традиційного багатонаціонального характеру, хоча вже не в таких масштабах, як у дореволюційні часи.
2004 рік став роком урочистого святкування 210-річчя заснування Одеси. До міста приїхали офіційні делегації з багатьох країн, відбулися численні культурні заходи. Святкування підкреслило особливий статус Одеси як культурної столиці Південної України.
У 2000-ні роки Одеса переживала економічне пожвавлення. Розвивався туризм, зростали обсяги торгівлі через порт, будувалися нові готелі та торгові центри. Історичний центр міста у 2011 році було включено до попереднього списку Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО.
Сучасні виклики: від Революції Гідності до війни
Вересень 2014 року застав Одесу в умовах складних політичних процесів після Революції Гідності. На тлі анексії Криму та початку війни на Донбасі в місті проходили численні патріотичні акції. Одеса продемонструвала свою підтримку територіальної цілісності України та європейського вибору країни.
Трагічні події 2 травня 2014 року, коли внаслідок зіткнень та пожежі в Будинку профспілок загинуло 48 осіб, стали чорною плямою в історії міста. Ці події довго залишалися предметом політичних спекуляцій та дискусій.
2014-2022 роки стали періодом поступового економічного відновлення попри складні зовнішні обставини. Розвивався IT-сектор, Одеса стала одним із центрів української “кремнієвої долини”. Зростала популярність міста серед туристів, особливо після відкриття безвізового режиму з ЄС у 2017 році.
Вересень 2022 року приніс нові випробування. Повномасштабне вторгнення Росії 24 лютого 2022 року кардинально змінило життя Одеси. Місто регулярно зазнавало ракетних та дронових атак, особливо по портовій інфраструктурі та житловим районам.
Попри небезпеку, одесити продемонстрували ту ж стійкість, що й їхні предки у 1941 році. Місто продовжувало жити і працювати, портові оператори шукали альтернативні шляхи для експорту української сільськогосподарської продукції. Культурне життя, хоча і в обмеженому вигляді, також тривало.
Вересневі сторінки історії Одеси — це не просто хронологія подій, а унікальний досвід співіснування різних народів, культур і релігій. Трагічні сторінки XIX століття нагадують про небезпеку ксенофобії та популізму. Героїчна оборона 1941 року демонструє силу єдності перед лицем зовнішньої загрози.
Сучасні виклики, пов’язані з російською агресією, знову випробовують на міцність одеський дух. Проте історичний досвід показує, що місто завжди знаходило сили для відродження після найтяжчих випробувань.
Одеса залишається унікальним явищем в історії України — містом, яке поєднує національну ідентичність з космополітичним духом, традиції з новаціями, трагічну пам’ять з невичерпним оптимізмом. Кожен вересень додає нові сторінки до цієї багатогранної історії, нагадуючи про складність людського буття та непереборну силу життя.
Стаття підготовлена на основі відкритих джерел, включаючи матеріали української Вікіпедії, праці одеських істориків, архівні документи та періодичні видання різних епох.
Читайте: Осінь в українській поезії: підбірка віршів класиків про золоту пору року
Джерело: 048.ua