Місто на березі Дунаю: найцікавіші сторінки історії Ізмаїла

Місто, де на протилежному березі річки Дунай розташоване румунське село Плауру, а до Чорного моря близько 80 кілометрів.

Ізмаїл розташований на півдні, у Буджаку, на лівому березі Кілійського гирла Дунаю. Від Одеси Ізмаїл відділяють понад 200 кілометрів автомобільними дорогами.

Давні поселення

Історія території, на якій розташований сучасний Ізмаїл, значно давніша за офіційну дату заснування міста. У краєзнавчих матеріалах згадується грецька колонія Антиофілас, яка, за однією з версій, існувала тут у IV–V століттях.

Дунайський регіон здавна мав стратегічне значення. Річка слугувала транспортним коридором між внутрішніми районами Європи та Чорним морем, а її гирла давали змогу контролювати торгівлю й пересування військ. Володіння поселеннями на нижньому Дунаї означало доступ до водних шляхів, рибних ресурсів, родючих земель і зручних місць для переправ.

У середньовіччі територія перебувала під впливом різних політичних сил. Історики згадують зв’язок регіону з Київською Руссю у IX–X століттях, а пізніше — з Галицьким і Галицько-Волинським князівствами.

Наприкінці XIV століття місцевість пов’язують із Молдавським князівством. У XV столітті нижній Дунай поступово опинився в зоні активного османського просування, і невдовзі регіон набув важливого військового значення. Саме в цей період почалася історія укріпленого поселення, яке згодом стало відомим як Ізмаїл.

Як Ізмаїл отримав свою назву

Історія назви міста пов’язана з османським періодом, однак і тут є нюанси, які не дозволяють звести все до однієї простої легенди. У дослідженнях істориків Андрія Красножона та Мехмета Тютюнджі згадується документ від 14 листопада 1589 року, пов’язаний із наданням земель у пониззі Дунаю османському урядовцю Мехмеду Хабіші-азі. У документі йшлося про впорядкування переправи в місцевості Ісмаїл-Гедічі та заснування поблизу міста й пристані.

«Особливу увагу приділено дослідженню та оприлюдненню перших султанських указів, які супроводжували процес становлення «міста Мехмеда» – Мехмедабада (такою була початкова назва Ізмаїла) на честь засновника міста – одного з впливових діячів Османської імперії другої половини XVI ст. Мехмеда-ага Хабеши», – пишуть у монографії «Місто Ізмаїл та його фортифікація (за матеріалами XVІ-XІXcт.)».

Утім, ця назва не закріпилася, а в історичних джерелах поступово утвердився Ізмаїл. Офіційним роком заснування міста вважають 1590-й, коли тут почали розбудовувати портову та міську інфраструктуру. Йшлося не лише про житлові будинки. У планах облаштування поселення фігурували:

пристань;

укріплення;

мечеть;

лазня;

караван-сарай;

торговельні приміщення.

Такий набір споруд свідчив, що майбутній Ізмаїл задумували як важливий пункт на торговельному маршруті, де могли зупинятися купці, ремонтувати судна, зберігати товари та забезпечувати військові потреби.

Козацькі походи та османська фортеця

Розташування на Дунаї робило Ізмаїл привабливим для торговців і водночас вразливим до нападів. Наприкінці XVI століття поселення неодноразово зазнавало козацьких атак, пов’язаних із боротьбою за контроль над нижнім Дунаєм. У 1594–1595 роках загони запорозьких козаків під проводом Северина Наливайка здійснювали походи в цьому регіоні.

«Найбільш відомим став морський похід у 1609 році козаків Петра Сагайдачного, які здобули Ізмаїл, Кілію, Білгород», – зазначають на офіційному сайті міста.

Похід Сагайдачного відбувався водним шляхом. Козацькі чайки давали змогу швидко пересуватися річкою, несподівано атакувати прибережні поселення та відступати до того, як противник збирав достатні сили.

Згодом османська влада зміцнювала оборонне значення Ізмаїла. Місто стало одним із ключових пунктів у системі укріплень на нижньому Дунаї, особливо в період російсько-турецьких воєн XVIII століття. Володіння фортецею дозволяло контролювати рух річкою, а її захоплення могло впливати на перебіг військових кампаній у всьому регіоні.

Після завершення війни та підписання Кючук-Кайнарджійського мирного договору 1774 року фортецю повернули Османській імперії. Вирішальна атака відбулася 11 грудня 1790 року під час війни 1787–1791 років, коли російські війська під командуванням Олександра Суворова взяли фортецю. Ця операція стала однією з найвідоміших у військовій історії міста.

За Ясським мирним договором 1791 року Ізмаїл знову повернули Османській імперії, а російські війська зайняли його втретє у 1809 році. Після Бухарестського мирного договору 1812 року місто перейшло до російської імперії.

Бессарабія та зміна державних кордонів

26 жовтня 1812 року він отримав статус міста, але певний час мав іншу назву — Тучков. Назву Ізмаїл повернули у 1856 році, коли після Кримської війни та укладення Паризького мирного договору місто разом із навколишніми землями відійшло до Молдовського князівства, яке перебувало під османським верховенством.

Наслідки війни позначилися і на вигляді міста. Фортецю роззброїли, а її укріплення частково зруйнували, оскільки міжнародні домовленості передбачали обмеження військової присутності в цьому районі. Колишній фортифікаційний центр поступово втрачав значення як військова твердиня, тоді як портова торгівля, ремесла та міське життя залишалися важливими для місцевої економіки.

Після російсько-турецької війни 1877–1878 років південь Бессарабії знову опинився у складі російської імперії. Ізмаїл став повітовим центром Бессарабської губернії, а його розвиток дедалі більше визначали адміністративні функції та торгівля на Дунаї. Річковий порт забезпечував зв’язок із дунайськими містами й ширшими торговельними маршрутами.

У 1918 році Ізмаїл опинився під румунською юрисдикцією. У міжвоєнний період він був адміністративним центром жудця — територіальної одиниці Румунії, а річкове сполучення залишалося одним із важливих способів пересування. Місто було пов’язане з водним маршрутом Галац — Вилкове, а також із регіональними авіалініями, які з’єднували населені пункти Бессарабії.

Улітку 1940 року радянські війська зайняли Бессарабію, і Ізмаїл увійшов до складу Української РСР. Спочатку область мала назву Аккерманської, а згодом стала Ізмаїльською, адміністративним центром якої було місто. У 1941 році територія знову перейшла під румунське управління, а в серпні 1944 року радянські війська повернули контроль над Ізмаїлом під час Кишинівсько-Ізмаїльської наступальної операції.

Місто зберігало статус обласного центру до 15 лютого 1954 року, коли Ізмаїльську область об’єднали з Одеською. Відтоді Ізмаїл став районним центром, а після проголошення незалежності України у 1991 році продовжив розвиватися в межах української держави.

Липовани, старообрядці та релігійне різноманіття міста

Історія Ізмаїла нерозривно пов’язана з багатонаціональним населенням Буджака й дельти Дунаю. У різні часи тут оселялися:

українці;

молдовани;

болгари;

греки;

євреї;

представники інших спільнот.

Частина переселенців прибувала сюди через війни й політичні зміни. А інші шукали можливості для торгівлі, землеробства або рибальства.

Окреме місце в історії регіону посідають липовани — старообрядницькі громади, представники яких оселялися в нижньодунайських землях. Їхня історія пов’язана з релігійними переслідуваннями в російській державі та прагненням зберегти традиційні обряди. Частина старообрядців знайшла прихисток у важкодоступних плавнях дельти Дунаю, а згодом їхні громади сформувалися в населених пунктах регіону, зокрема у Вилковому.

У самому Ізмаїлі історію релігійного різноманіття відображає храм Єдиновірства. 2 жовтня 1896 року освятили нову дерев’яну церкву на кам’яному фундаменті, проте вже за п’ять днів вона згоріла внаслідок підпалу. Навесні 1897 року розпочали спорудження нового храму за проєктом губернського архітектора Григорія Лозинського, а 16 листопада того ж року його освятили.

Подальша доля храму показує, як радянська політика змінювала релігійне життя міста. У 1961 році церкву закрили, а приміщення передали школі № 5. У наступні роки було втрачено частину пов’язаних із храмом історичних свідчень, зокрема могилу першого настоятеля Єлезвоя, яку згодом перенесли на міське кладовище, що пізніше також зникло.

Ізмаїл після повномасштабного вторгнення

Якщо фортеця визначала роль Ізмаїла в минулих століттях, то нині ключове значення має порт. Ізмаїльський морський торговельний порт розташований на Кілійському гирлі Дунаю та є важливою ланкою транспортних маршрутів, які з’єднують Україну з країнами Центральної Європи й через річкову систему — з Чорним морем. Його географічне положення дозволяє перевозити зерно, металопродукцію, промислові вантажі та інші товари.

Портова інфраструктура розвивалася впродовж десятиліть, а після початку повномасштабного вторгнення росії у 2022 році її значення для української економіки суттєво зросло. Через обмеження роботи частини морських маршрутів дунайські порти стали важливими для експорту аграрної продукції та підтримання торговельних зв’язків із закордонними партнерами. Підприємства регіону адаптували роботу до воєнних умов, збільшуючи навантаження на термінали, склади та транспортну інфраструктуру.

Однак стратегічне значення порту зробило його й однією з цілей російських атак. У ніч проти 2 серпня 2023 року російські ударні безпілотники пошкодили в Ізмаїльському районі елеватор, зернові ангари, резервуари вантажного термінала, а також виробничі, складські й адміністративні приміщення. Унаслідок інших атак постраждали портові об’єкти, складські потужності та будівлі, пов’язані з річковими перевезеннями.

Сучасний Ізмаїл — це адміністративний центр півдня Одеської області, прикордонне місто, портовий вузол і місце з багатою історичною спадщиною. Вулиці міста, як і раніше, чисті та охайні. Містяни прогулюються проспектами та набережною біля Дунаю.

У 2022 році Ізмаїл потрапив до переліку п’ятдесяти міст, які брали участь у масштабному Всеукраїнському конкурсі «Місто України. Національний вибір – 2022». Тоді переможцем стало місто Сєвєродонецьк, яке наразі перебуває під окупацією росії. А в топ-10 увійшли Харків, Луцьк, Херсон, Миколаїв, Краматорськ, Ізмаїл, Запоріжжя, Маріуполь та Дніпро.